Пред Тобой повергаю моления,
Боже Правый, великий и дивный,
О беде моего поколения
Больше жизни любившего гривни.
«Хату с краю» себе мы построили.
В ней дверей понаделали много…
С вековыми расставшись устоями,
Мы достигли плачевных итогов.
От библейских запретов мы морщились.
Слово «честь» упразднив торопливо,
Обезводились мы, обесточились.
Пьем из чаши чужого разлива
Боль и горе до самого донышка.
Долго ль пить? Лишь Тебе то известно.
Есть «титушки» теперь, а не тётушки,
И минорные пишутся песни…
Мы поверили в силу оружия-
Что оно мир подарит державе.
Ты караешь нас, Боже заслужено.
Мы неправы, Господь. Ох, неправы….
Мы в капканах гордыни и зависти,
Мы в сетях непомерных амбиций.
О, помилуй нас, Господи, каемся,
Стыд и слезы смешались на лицах.
Без Тебя мы становимся тенями
Прямо в центре кромешного ада.
Разруби вражьи хитросплетения
Лжи Своею сверкающей Правдой.
Ты Один – упование страждущих,
Их надежда, покой и защита.
Ты- живая вода для всех жаждущих.
Умоляю, ответь на молитву.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, Надя,очень понравился стих! Все мы ждём прощения за наши беззакония и ответа на наши молитвы! Комментарий автора: Cлава Богу.Спасибо, Владимир Григорьевич,за отклик.Благословения и вдохновения.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
